Етичний кодекс психолога

 

На І Установчому з’їзді Товариства психологів України 20 грудня 1990 року в м. Києві прийнято Етичний кодекс психолога. Цей нормативний акт є гарантом високопрофесійної, гуманної, високоморальної діяльності психологів України, здійснюваної залежно від спеціалізації та сфери їх інтересів.

Даний Кодекс являє собою сукупність етичних норм, правил поведінки, що склалися у психологічному співтоваристві й регулюють його життєдіяльність. Об’єктом досліджень і впливу психологів є внутрішній світ особистості, тому їхні контакти з іншими людьми повинні бути теплими, доброзичливими, цілющими.

Етичний кодекс сприяє більш успішному здійсненню психологами своєї професійної діяльності. Зокрема, шкільним і вузівським психологам допомагає у підвищенні ефективності навчання і виховання учнів та сту-дентів; психологам у галузі охорони здоров’я — у виконанні функцій, пов’язаних з профілактикою захворювань, лікуванням, реабілітацією пацієнтів; психологам у сфері державного управління — у психологічному за-безпеченні загального і галузевого управління.

Заснована Товариством психологів України Комісія з етики проводить роботу, спрямовану на правильне тлумачення психологами Етичного кодексу, здійснює контроль за його додержанням, забезпечує формування у психологів сприйняття цього Кодексу як зобов’язання перед громадськістю, як одного з важливих актів чинного законодавства.

І. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

1.1. Психологи несуть особисту відповідальність за свою роботу.

1.2. Психологи зобов’язані всіляко запобігати і не допускати антигуманних наслідків у своїй професійній діяльності.

1.3. Психологи повинні утримуватися від будь-яких дій чи заяв, що загрожують недоторканості особи; не мають права використовувати свої знання і становище з метою приниження людської гідності, пригнічування особистості або маніпулювання нею; несуть відповідальність за додержання пріоритету інтересів людини.

1.4. На психологів покладається відповідальність за надійність використовуваних методів та програмного забезпечення, валідність обробки даних досліджень, у тому числі і тих. які проводяться з використанням комп’ютерних технологій.

1.5. Психологи застосовують лише ті знання, якими вони володіють відповідно до своєї кваліфікації, повноважень і соціального статусу.

ІІ. КОМПЕТЕНТНІСТЬ

2.1. Психологи постійно поповнюють свої знання про нові наукові досягнення в галузі їхньої діяльності, беруться за розв’язання тільки тих завдань, які належать до сфери їх компетенції. У разі непосильності завдання психологи передають його іншому досвідченому фахівцеві або допомагають людині, яка звернулася за підтримкою, налагодити контакт з професіоналами, що можуть надати адекватну допомогу.
2.2. Психологи не застосовують методів і процедур, не апробованих центральними органами Товариства психологів України. У тих випадках, коли психологічні методики лише проходять випробування (з дозволу контрольних органів Товариства), психологи, проводячи експеримент з обмеженим контингентом досліджуваних, попереджають їх про застосування неперевірених методів і технічних пристроїв або про свій недостатній рівень оволодіння ними.

2.3. Психолог публікує під своїм ім’ям лише ту працю, яка повністю виконана ним самим або містить істотний власний внесок; недопустима публікація з метою особистої, матеріальної вигоди недостатньо підготовлених праць, невалідизованих методик, а психолог не може виконувати практичної роботи, не маючи належної кваліфікації та досвіду.

2.4. Психолог прагне до адекватних знань про свої індивідуальні якості та особливості і визначення меж власних професійних можливостей. Особистісні психологічні проблеми (які негативно впливають на якість виконання обов’язків) можуть бути показником професійної непридатності і мають якомога швидше коригуватись та розв’язуватись психологом.

ІІІ. ЗАХИСТ ІНТЕРЕСІВ КЛІЄНТА

3.1. Психологи суворо додержуються принципу добровільної участі клієнта в обстеженнях. Під час ро-боти з дітьми, пацієнтами з тяжкими психічними розладами (тобто в крайніх випадках) допускаються відхилення від принципу добровільності, але в межах законодавчих норм; обов’язком психолога є намагання налагодити з клієнтом співробітництво. Психологи утримуються від непотрібних лікувань

3.2. Психологи, вступаючи у контакт з особами, для яких він є обов’язково-примусовим (наприклад, у разі проведення психологічної експертизи), не мають права змушувати клієнта повідомляти відомості поза його волею, не можуть вживати примусових заходів для одержання даних, крім випадків, коли така інформація сприятиме безпеці навколишніх або самого клієнта.

3.3. Психологи не беруть участі в діях, спрямованих проти свободи особи. Вони не мають права змушувати клієнта розповідати про свою життєву філософію, політичні, релігійні чи етичні переконання, не по-винні вимагати відмовитися від них.

3.4. Психологи беруть на себе професійну відповідальність за кваліфіковане обстеження, консультування, лікування. Вони домовляються про терміни завершення своєї діяльності або доцільність направлення клієнта до іншого компетентного спеціаліста. Відповідальність з психолога знімається, якщо він упевнився, що інший спеціаліст узяв відповідальність за клієнта на себе.

3.5. Психологи не мають матеріальних або особистих привілеїв, не можуть використовувати свої знання і становище, довірливе ставлення і залежність клієнта у власних корисливих інтересах. У тих випадках, коли послуги є платними, про фінансові умови домовляються заздалегідь; не встановлюється додаткова оплата за консультації і не береться плата з тих, кого психолог навчає або збирається екзаменувати. Якщо клієнт може отримати психологічну допомогу безкоштовно або меншим коштом в іншого фахівця, то психолог інформує про це клієнта.

5.6. Психолог уникає встановлення неофіційних взаємин з клієнтом, якщо це може стати на перешкоді проведенню діагностичної, консультаційної і корекційної роботи з ним. Між психологом і клієнтом не повинно бути статевої близькості у період, коли психолог несе відповідальність за нього.

3.7. Психолог має право вирішувати, на якому етапі консультування або лікування можна дати об’єктивний професійний висновок, а у випадках, коли він не може діяти в інтересах клієнта, роз’яснює йому і батькам (опікунам, піклувальникам) реальний стан справ.

3.8. Висновок за результатами проведеного обстеження чи лікування робить сам психолог, він не може перекладати це на інших. Психолог повинен чітко і однозначно формулювати висновок, так щоб його можна було правильно зрозуміти і використати отримані дані на користь клієнта.

3.9. Психолог не робить висновків і не дає порад, не маючи достовірних знань про клієнта або ситуацію, в якій він перебуває. У звіті (висновку) психолога має міститися лише необхідна і водночас достатня, що відзначається цілковитою надійністю результатів, інформація для розв’язання поставленого завдання, вказуватися межі здійснюваних досліджень, характер виявлених симптомів — постійний чи тимчасовий.

3.10. Психолог у доступній формі повідомляє обстежуваному про поставлений діагноз і методи та засоби допомоги. При цьому він зобов’язаний обачливо і обережно висловлюватися щодо виявлених патологій у психічному стані клієнта. Психолог обов’язково попереджає про те, хто і для чого може використати ці дані; він не може приховувати від людини, які офіційні рішення можуть бути винесені на підставі висновку.
Психолог уповноважений особисто запобігати некоректному і неетичному використанню результатів досліджень і повинен виконувати цей обов’язок незалежно від посадової субординації.

IV. КОНФІДЕНЦІЙНІСТЬ

4.1. Психолог зобов’язаний додержуватися конфіденційності у всьому, що стосується взаємин з клієнтом, його особистого життя і життєвих обставин. Виняток становлять випадки, коли виявлені симптоми є небезпечними для клієнта та інших людей, і психолог зобов’язаний поінформувати тих, хто може надати кваліфіковану допомогу.
Конфіденційності можна не додержуватись, якщо клієнт просить або згоджується, аби в його інтересах інформацію було передано іншій особі.

4.2. Психолог не збирає додаткових відомостей про обстежуваного без його згоди і задовольняється лише тією інформацією, яка потрібна для виконання професійного завдання. Запис на магнітну стрічку і відеоплівку, фотографування і занесення інформації про клієнта до комп’ютерних банків даних здійснюються лише за згодою учасників.

4.3. Психолог зобов’язаний оберігати професійну таємницю, не поширювати відомостей, отриманих у процесі діагностичної і корекційної роботи, додержуватись анонімності імені клієнта (наприклад, під час навчання, в публікаціях). Для демонстрації і прослуховування будь-яких матеріалів потрібний письмовий дозвіл людини, за чиєю згодою вони були записані; на вимогу клієнта матеріали негайно ., знищуються.

4.4. Документація роботи психологів повинна вміщувати лише професійно необхідні матеріали. До цих матеріалів, пов’язаних з конфіденційним змістом діяльності психологів, має виключатися доступ сторонніх осіб. У тих же випадках, коли психологи звертаються за допомогою до інших фахівців, потрібно спеціально ознайомити їх з питаннями, що стосуються умов і терміну зберігання таких матеріалів, а також обмежень у використанні інформації про клієнта і попередити про міру відповідальності за недодержання конфіденційності.

4.5. Якщо психолог не в змозі надалі виконувати свої функції, він з’ясовує, чи потрібно зберігати матеріа-ли (також і інформацію, занесену до комп’ютера). В разі потреби психолог повинен передати виконання покладених на нього функцій іншому фахівцеві.

4.6. Психолог інформує клієнтів про правила додержання конфіденційності. Смерть або зникнення обсте-жуваного не звільняє психолога від необхідності зберігати професійну таємницю.

4.7. Психолог не передає методичних матеріалів особам, які не уповноважені здійснювати психологічну діяльність; не розкриває суті і призначення конкретної методики (за винятком доступних роз’яснень правоохоронним і судовим органам).

V. ЕТИЧНІ ПРАВИЛА ПСИХОЛОГІЧНИХ, ДОСЛІДЖЕНЬ

5.1. Планування психологічних досліджень передбачає дотримання таких умов: визначення об’єкта дослідження; чітке й однозначне формулювання його мети і завдань; встановлення контингенту обстежуваних; прогнозування можливостей використання одержаних результатів (наприклад, оцінювання перспективи професійної успішності, формування спільного колективу, психологічного втручання тощо). Психолог самостійно вибирає методи роботи, керуючись при цьому вимогами максимальної ефективності та наукової обгрунтованості.

5.2. Психолог забезпечує цілковиту надійність результатів, відповідає за рішення, які приймають офіційні особи на основі його висновків та рекомендацій, запобігає можливим помилкам в діяльності непрофесіоналів, котрі допомагають у роботі, але не ознайомлені з вимогами, що стосуються обмежень у використанні інформації про досліджуваних. Психолог несе відповідальність за правильне і доступне роз’яснення непрофесіоналам суті застосовуваних психологічних методів, а також за можливі антигуманні наслідки. Щодо психолога використовується принцип, аналогічний принципу презумпції невинності у судочинстві. Вина психолога в порушенні Етичного кодексу повинна бути доведена Комісією з етики Товариства психологів України.

5.3. Психолог зводить до мінімуму ризик ненавмисного негативного впливу на тих, хто бере участь в експерименті. Коли очікується, що дослідження або лікування може викликати у клієнта психогенну реакцію, психолог повинен отримати дозвіл на проведення роботи з ним Комісії з етики. Якщо умови експерименту потребують необізнаності досліджуваних з його суттю і результатами, психолог має пересвідчитися в тому, що це не завдасть шкоди жодному з учасників досліду. Такі відомості можуть бути розкриті після завершення експериментальної програми.

5.4. Психолог заздалегідь інформує клієнтів про право відмовитись від участі в дослідженні. Коли ж попри це вони дають згоду взяти участь у експерименті, психолог має переконатися в тому, що таке рішення прийняте незалежно від нього або інших осіб (наприклад, батьків, опікунів, піклувальників, які наполягають пройти обстеження).

VI. КВАЛІФІКОВАНА ПРОПАГАНДА ПСИХОЛОГІЇ

6.1. Психологи інформують науковців, учителів, лікарів, широку громадськість про свою галузь діяльності на основі об’єктивних, точних даних таким чином, щоб не дискредитувати професію психолога і психологію як науково-практичний комплекс.

6.2. Психолог не виступає з публічними заявами для реклами або самореклами. Вміщуючи у засобах ма-сової інформації оголошення про надання психологічних послуг населенню, повідомляє лише своє ім’я, адресу, номер телефону, професійну кваліфікацію, науковий ступінь, галузь психології, години прийому. В рекламному проспекті не може йтися про суми гонорару, не даються гарантії, не перелічуються здобутки і успішні випадки лікування, консультування, експертизи. Оголошення мають містити інформацію про мету курсів, а не обіцянки, стосовно досягнення специфічних результатів. Психолог повинен брати професійну участь у навчальних програмах для населення, однак він має право робити це лише за умови, якщо вони виключають сумнівні методи і неефективні процедури.

6.3. Поради психолога у засобах масової інформації мають подаватися в узагальненій формі, без поси-лань па конкретні факти і ситуації, щоб не допустити розголошення конфіденційної інформації.
Усні виступи, друковані матеріали, аудіовізуальна та інші публікації, в яких наводяться з ілюстративною метою клінічні випадки, повинні виключати ідентифікування особи, групи чи організації. Методики публікуються лише у формі, яка дає змогу зберегти їх валідність та надійність.

VII. ПРОФЕСІЙНА КООПЕРАЦІЯ

7.1. Психолог, ведучи професійну дискусію, не повинен дискредитувати колег або представників інших професій, які використовують ті самі або інші наукові методи, він має виявляти повагу до наукових шкіл і напрямів. Психолог цінує професійну компетентність, високу культуру та ерудицію, відповідальне ставлення до справи колег та представників інших професій. Якщо ж психолог виявить ненауковість чи неетичність у професійній діяльності колеги, він повинен сприяти виправленню ситуації. У разі неуспіху цих зусиль психолог може виступити з об’єктивною, аргументованою критикою роботи колеги у психологічному співтоваристві. У тих же випадках, коли критика на адресу члена Товариства виявляється суб’єктивною, упередженою, він має право звернутися до Комісії з етики, висновок якої може використати для спростування несправедливих оцінок чи критики.

7.2. Психолог не може застосовувати маніпулятивні методи для здобуття прихильності і привернення на свій бік клієнтури, не повинен намагатися стати монополістом у своїй галузі. Про досягнуті результати в теоретичній і практичній психології він зобов’язаний інформувати психологічну громадськість, ділитися набутим під час своєї професійної діяльності досвідом.

7.3. Розв’язуючи конкретні завдання обстеження, консультування і лікування людей, психолог вирішує, чи може він використати знання, технічні й адміністративні можливості інших фахівців на благо клієнта та за згодою клієнта вступити в контакт з ними, зокрема особами, які лікують або лікували його раніше. Психолог бере відповідальність за клієнта, лише переконавшись, що той не має клієнтурних стосунків з іншими психологами.

7.4. Психолог забезпечує персонал адекватною інформацією про клієнтів, які користуються його послугами, передає у розпорядження колег тільки надійні й валідизовані психологічні методи, технічний інстру-ментарій і відкриття. Всі професійні взаємовідносини будуються на основі Закону про авторські права.

7.5. У вирішенні спірних питань психолог керується положеннями даного Етичного кодексу. Арбітром може бути Комісія з етики Товариства психологів України.

7.6. За порушення чинного законодавства, Статуту Товариства психологів та Етичного кодексу на психолога можуть бути накладені Комісією з етики такі стягнення:
— попередження;
— догана;
— виключення з членів Товариства.
У разі виявлення порушень психологами, які не є членами Товариства, Комісія з етики звертається до інших громадських організацій чи державних установ з тим, щоб вони вжили необхідних заходів до винного.

7.7. Рішення Комісії з етики може бути скасоване Президією або З’їздом Товариства психологів.

 

07.06.2009   Рубрики: Без рубрики  Комментариев нет

Мама, знаешь, почему мне приходиться врать? Часть 3.

 

dite 1 Дети могут лгать из чувства мести родителям. И тогда главное для них одурачить взрослых, сделать им назло, часто исподтишка и выйти сухим из воды. И ради этого подросток идет на риск быть разоблаченным и наказанным. За что подросток мстит, откуда такой стиль поведения? Хорошо, если родители ответят себе на эти вопросы.

Есть ложь, которая граничит с благородством. Подростки часто обманывают взрослых, чтобы не выдать товарища или «прикрыть» его. Это очень ярко видно в сериале «Кадеты». И в нашем менталитете такое поведение молча приветствуется. Хорошо ли, плохо ли – решать каждому. Но для подростков лучше прослыть лжецом, чем доносчиком.

Иногда мы лжем во благо другого, дети видят это и перенимают. Например, навещая больного, мы можем подбодрить его, говоря, что выглядит он гораздо лучше, хотя на самом деле все не так хорошо. Главное – объяснить нюансы, которые дети начинают чувствовать не сразу. Ведь самые губительные последствия лжи – это утрата доверия. Но не всякая ложь ведет к этому.

Итак, причины лжи разные. Когда нам лгут, мы тоже чувствуем себя по-разному. Можем обижаться, разочаровываться, сердиться, чувствовать беспомощность и отчуждение. Как поступать со всем этим? Прежде, чем предпринимать какие-то меры, можно вспомнить, как часто родители сами обманывают? А ведь родители – образец для подражания у детей. Часто ли они относятся к сыну или дочери с доверием?

2008_baby4_2 Выдавливать силой признание – не лучший способ борьбы с ложью. Если проступок ребенка очевиден, то наказание должно быть направлено на посильное возмещение ущерба, исправление ошибки и т.п. Главное – не услышать оправдания, а показать, что ложь не стоит утраты доверия между вами: «Посмотри, чего ты добился своей ложью? Как я смогу верить тебе впредь?». Беседа в этом ключе поможет справиться с ситуацией достойно и даст урок на будущее. Конечно, одной беседой не обойдешься, особенно, если ребенок врет часто. Тогда проблема требует более пристального изучения. Здесь может помочь консультация психолога.

Психологи рекомендуют избегать физических наказаний, отделять наказание за ложь и за скрываемый проступок. Наказание должно соответствовать возрасту ребенку и самому проступку. И не забывать, что во многом ребенок берет пример с нас, взрослых.

Если ребенок чувствует себя в семье нужным, важным для родителей, знает, что они его любят и хотят понять, проблема лжи, наверное, не будет беспокоить вас часто.

25.11.2008  Метки: , , , ,   Рубрики: Cтатьи, Подростки, воспитание, родители и дети  Один комментарий

Мама, знаешь, почему мне приходиться врать? Часть 2

0_765Еще одной причиной, которая может побудить ребенка солгать является защита от страха. Дети часто бояться, что, сделав что-то не так, родители разозлятся и накажут. Страх перед наказанием, наверное, самая распространенная причина детской лжи, особенно для дошкольников и младших школьников. Нередко родители бьют детей, часто оскорбляют, унижают, когда те провинились в чем-то или лишают каких-то удовольствий в наказание. Но в любом случае дети сталкиваются с недовольством, злостью или гневом родителей, и чтобы избежать этого, они лгут. Тогда родители могут задать себе вопрос: «Почему мой ребенок побоялся сказать мне правду?» Страх порождает недоверие к родителям со стороны ребенка и порождает новую ложь.

Каждый ребенок нуждается в понимании и принятии, в том, чтобы родители восхищались им, хвалили его, гордились его успехами, пусть даже самыми небольшими, каждодневными. При чем, эта потребность существует с раннего детства и закладывает в личности ребенка основы основ – уверенность в себе, чувство своей значимости и ценности. И ребенку порой бывает стыдно, когда он ошибается, делает что-то плохо или не так, как надо. В момент осознания своего проступка ребенок чувствует стыд: сейчас он оказался не на высоте, сейчас он не достоин восхищения со стороны родителей, а так нуждается в нем именно теперь, когда сплоховал.

У некоторых детей чувство стыда и стремление избавиться от него становится одним их основных рычагов в его поведении. Поэтому такие дети часто лгут, им трудно признать свое несовершенство, сознаться в своих промахах и неудачах. Многие продолжают ту же стратегию и во взрослом возрасте, пытаясь доказать всему миру свое совершенство и исключительность. За этим всегда стоит внутреннее ощущение собственной ущербности и сильная потребность в восхищении и признании, которое на время позволяет избавиться от переживания стыда из-за своего несовершенства.

12345 Какие дети чаще лгут из-за чувства стыда? Это дети, которые обделены вниманием, которых родители часто игнорируют, формально заботятся или часто критикуют, замечая в ребенке только недостатки. Тогда потребность в принятии и восхищении остается хронически неудовлетворенной и мучает, как чувство голода голодного. Родителям таких детей можно взглянуть на отношения с ребенком и задаться вопросом: «Что преобладает в моем отношении к ребенку – любовь, несмотря ни на что, или разочарование, что он не достаточно хорош, или неудовлетворение его достижениями?»

Рядом с ложью часто «ходит» чувство вины. Лжец осознает, что врать плохо, и терзается угрызениями совести. Это свойственно детям с сильно выраженными нравственными устоями. Чаще всего такие дети потом признаются сами и в том, что совершили, и в том, что солгали. Самым строгим наказанием для них является их совесть. Правда, таких детей не так уж много, нравственные устои еще только формируются, а в подростковом возрасте они подвергаются критике и переосмыслению. Если ваш ребенок таков, не слишком ли тяжелы для него нравственные принципы, принятые в семье? Есть ли у ребенка право на ошибку?

Дети могут лгать из чувства…

19.11.2008  Метки: , , , , ,   Рубрики: Cтатьи, Подростки, воспитание, родители и дети  Комментариев нет

Мама, знаешь, почему мне приходится врать? Часть 1.

Вряд ли с таким вопросом ребенок напрямую обратиться к родителям. Скорее всего, своими поступками, точнее своей ложью, он всякий раз ставит его перед старшими. Зачем?

 

Наверное, читатель уже не помнит, когда впервые столкнулся с ложью своего ребенка. Скорее всего, это было давно, когда дети были еще маленькими. Было ли это ложью или фантазией, неизвестно, ведь малыши живут в мире сказок, и не отделяют их от реальности. И, скорее всего это выглядело тогда потешно: «Как малыш подрастает! Научился уже хитрить!» А он просто фантазировал. Со временем дети становятся старше, и взрослые уже совсем иначе реагируют на их ложь.

 

Лгут все, и взрослые, и дети. Мотивы лжи – самые разные. И реакции тех, кому лгут – тоже разные. Так почему же дети лгут? И зачем? Точкой отсчета в наших размышлениях могут стать чувства ребенка, с которыми он пытается справляться посредством лжи.

 

Дети находятся в подчиненном положении по отношению к взрослым. Со временем, в подростковом возрасте эта зависимость начинает тяготить ребенка. Он пытается быть самостоятельным, выстраивать границы своего личного пространства, т.е. отстаивать право на личную жизнь, право на свои тайны. Зачастую это вынуждает подростка говорить неправду или что-то скрывать. И это неизбежно на пути становления самостоятельности и независимости взрослеющего ребенка.

 

С другой стороны, родители по старинке контролируют своего сына или дочь, слишком вмешиваясь в личную жизнь подростка, и вынуждают тем самым его защищаться. В этот период формируется чувство собственного достоинства и способность отстаивать себя, защищать свои внутренние границы и внешнее пространство. И ради этого подросток готов солгать, даже родителям. А у родителей в ответ могут возникать обиды, которые «звучат» в претензиях: «Мы тебе что, чужие? Мог бы и рассказать, что там у тебя произошло?» В результате, подросток оказывается с трудной ситуации – и сказать не может, и терять доверие родителей не хочет. Выход один – солгать? Поэтому важно понимать, что подросток, отдаляясь, взрослеет, у него происходит становление важных личностных качеств. И задача родителей – помогать, а не мешать ему своими обидами.

 

Вот почему, если вашему ребенку 11 лет и больше, важно уважать его личное пространство. Это выражается в том, чтобы не входить в комнату ребенка без стука, если дверь закрыта; не рыться в его вещах, в том числе, и не убирать их; не задавать лишние вопросы, на которые ребенок вынужден будет лгать или отмалчиваться.

 

Еще одной причиной, которая может побудить ребенка солгать является …

13.11.2008  Метки: , , , ,   Рубрики: Cтатьи, Подростки, воспитание, родители и дети  Комментариев нет

Как помочь готовиться к школе “домашним детям”. Новая эффективная стратегия построения отношений.

домашние детиЯ работаю в школе с 2001 года. За эти уже почти 7 лет много видела первоклассников, много  беседовала с родителями, учителями, разные вопросы, разные трудности пытались совместно разрешать. Таким образом, за это время накопила немалый опыт, которым и хочу поделиться с Вами.

Помимо работы в школе я веду частную практику, как психотерапевт работаю с детьми, со взрослыми. А также занимаюсь обучением будущих психотерапевтов.

Итак, о начале обучения, о поступлении ребенка в школу очень много самой разнообразной информации. Моя цель дать Вам стратегию, которая поможет Вам использовать полученную информацию в конкретных жизненных ситуациях, в вопросах воспитания своего ребенка.

Здесь я обязательно освещу вопросы, которые связаны:
  • с готовностью к школе;
  • с периодом адаптации к школе;
  • с возрастными особенностями детей 6-7 лет;
  • с типичными трудностями детей при поступлении в школу;
  • с типичными ошибками взрослых, которые они совершают по разным причинам, и как их избежать.

Все эти вопросы переплетаются между собой, но объединены одной целью – расширить возможности понимания взрослыми своих детей. В этом направлении мы и будем двигаться.

Как видят проблемы, связанные с началом обучения детей в школе многие родители.

Родители понимают, что жизнь ребенка с началом обучения существенно изменится. Переживать перемены непросто, и многие родители хотят помочь ребенку в этот непростой период.

Родители замечают изменения в своих детях, а как реагировать на эти перемены не всегда знают, сомневаются, правильно ли поступают или нет. Откуда возникают сомнения? Сомнения возникают как раз от непонимания того, что происходит или в чем причина непонятных изменений в поведении ребенка.

Действительно трудно адекватно влиять на следствия, если неизвестна причина. Поэтому в дальнейшем мы рассмотрим многие возрастные особенности детей 6-7 лет.

Я постараюсь помочь Вам создать целостное понимание того, что происходит с ребенком в этом возрасте  и отсюда появиться возможность сформировать ясную родительскую позицию в воспитании ребенка. В результате станет понятно, КАК действовать, если будет ясно, ОТКУДА растут ноги того или иного проявления, поступка, поведения ребенка, и РАДИ ЧЕГО мы так или иначе поступаем, т.е. чего в результате своих действий хотим достичь.

Еще раз сделаю акцент на этом моменте. Когда становится понятно, КАК поступать, когда ясно, ПОЧЕМУ или ОТЧЕГО это происходит, и РАДИ ЧЕГО мы что-то делаем, ЧЕГО мы хотим достичь. Вот таким образом будем стараться прояснять разные моменты.

Беспокойство многих родителей связано с «домашними» детками. Действительно, здесь есть некоторые нюансы. Этим детям придется учиться быть одним из многих, работать в коллективе, подчинять свои интересы требованиям, режиму, принятому в школе, на уроке.

«Садиковские» дети  это уже все прошли. Для них это уже само собой разумеется. Прошли они и через ограничения своей свободы за счет дисциплины, организации какого-то группового процесса,  прошли через необходимость подчинения и повиновения, научились как-то выстраивать отношения с детками, со взрослыми.

И, конечно, если «домашние» дети столкнутся с какими-то сложностями, помощь родителей им не помешает. Но прежде, чем беспокоиться, важно сначала действительно убедиться, есть проблема на самом деле проблемы нет. Просто все идет своим чередом, и ребенок привыкает к новым условиям.

Поэтому Вы всегда можете попросить учителя понаблюдать за Вашим ребенком, как он ведет себя на уроках, на переменах, как и с кем общается. И, если будут проблемы, тогда уже можно подумать о том, что надо ребенку помочь. Например, ребенок остается на перемене один, не с кем так и не сблизился за месяц-полтора. И еще важно понять, почему у ребенка возникают сложности. Да, и сам ребенок будет говорить о своих одноклассниках, отношениях с ними, как дети играют, играет ли он с ними или нет.

Если все же окажется, что помощь нужна, то может быть полезной такая стратегия.

Сначала организовать ребенку общение с младшими детьми. Это могут быть дети Ваших знакомых, соседей, друзей, дети со двора и т.д. Их можно собрать у себя дома и организовать какой-то праздник. Взять на себя организацию каких-то игр… Почему сначала с младшими? Потому что ребенок будет чувствовать себя увереннее по определению, потому что, если старше, у него перед младшими есть превосходство, именно возрастное. И это даст ребенку дополнительную уверенность в себе. Организовав игры, начните руководить сами и постепенно передавайте руководство своему ребенку, как старшему.

Потом следующим шагом может быть полезным общение со старшими детьми. Старшие дети, 12-13 лет понимают, что он маленький, и выстраивают свое общение более бережно, они менее требовательны, более снисходительны, настроены на то, чтобы понимать ребенка, считаться с его возрастом. Опыт такого более бережного общения тоже очень важный.

И следующий этап – общение со сверстниками, потому то оно самое трудное для ребенка. Если не удастся осуществить поэтапную помощь, то можно начать со сверстников тоже. Где-то за месяц-полтора даже, если ребенок еще не с кем не подружиться, то симпатии какие-то уже возникнут. Поэтому сделайте праздник дома для одноклассников, пригласите тех, детей, которых захочет видеть ваш ребенок. И опять же организуйте какую-то веселую программу. Неформальное общение всегда приводит к тому, что сокращается дистанция, и уже на следующий раз ребенку будет намного проще возвращаться в коллектив, где есть те детки, с которыми он уже сблизился.

17.08.2008  Метки: , , ,   Рубрики: Cтатьи, Подготовка к школе  2 комментария (-ев)